хотіти

хо́чу, хо́чеш (розм. хоч), хо́чемо, хо́чете (розм. хо́чте), недок.

1) чого, з інфін., із спол. щоб, як і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.). || Мати бажання відчути, пізнати що-небудь, зазнати чогось. || Мати бажання робити щось, брати участь у чомусь. || Мати на меті здійснення чого-небудь, мати якусь мету. || Зичити, бажати чогось для кого-небудь. || розм. Просити, вимагати певну суму, ціну за що-небудь.

••

Коли́ хо́чеш (хо́чете і т. ін.) у знач. вставн. сл. — уживається для вираження згоди зі співрозмовником, поступки перед ним у чомусь у знач.: а) може, мабуть; б) хай і так, можна й так.

Хоч що хо́ч — ні за що, хоч як проси.

Як [собі́] хо́чеш (хо́чете і т. ін.) у знач. вставн. сл. — а) як тобі (вам і т. ін.) забажається; б) все одно, незважаючи ні на що.

2) з інфін. Мати намір, збиратися (щось робити).

3) з інфін. Уживається на позначення можливості, вірогідності здійснення чого-небудь.

4) у формах: хочеш, хоч, хочете, хочте. Уживається у безсполучникових реченнях, що виражають допустовість, умову.